Не так давно в системі обласного управління лісового та мисливського господарства з’явився новий держлісгосп – Зарічанський. А перейшов він сюди із військового відомства.
Історія перетворення «Зарічанського військового» у «Зарічанський державний» розпочалася ще у 2013 році. Тоді розпорядженням Кабінету Міністрів України № 771 лісопідприємство було передане з підпорядкування Міноборони до Держлісагентства України. Зрозумілі і причини такої реорганізації: військові мають займатися ратними справами, а лісами – опікуватися лісівники. До того ж, Зарічанський держлісгосп зараз очолює керівник Василь Зарічний, його колеги вважають такий збіг назв дещо символічними і навіть часто жартують з приводу такого співпадіння. Сам же Василь Григорович переконаний, що головне не зміна назви, а ефективність роботи, раціональне і рентабельне ведення лісогосподарських заходів.
– Фактично до нас відійшли ліси, що розміщені довкола деяких військових об’єктів, містечок і полігонів, – пояснює директор ДП «Зарічанський лісгосп» Василь Зарічний. – Наші угіддя знаходяться у 8 районах Житомирської і в Макарівському – Київської областей. І тепер ці розкидані невеликі «шматочки» лісів вкупі утворили окремий лісгосп загальною площею 12812 гектарів. А протяжність його від Білокоровичів (на півночі) до Івниці (на півдні) області сягає 200 кілометрів. Звідси всі наші особливості та проблеми. Зрозуміло, що ліси нам від військових перейшли, м’яко кажучи, не дуже продуктивні, адже це були переважно буферні зони між полігонами, військовим частинами і сільгоспугіддями, а то й просто відігравали «маскувальні» функції. Окремі із них навіть на картах не були позначені. До прикладу: всі радянські ракетні частини були розміщені у густих, малопрохідних лісах. Тепер, цих частин вже немає, проте залишились військові містечка і ліси довкола них. «Зібравши» їх в одну структуру лісгоспу, ми утворили 4 лісництва: Зарічанське, Корбутівське, Макарівське та Чуднівське, як правило, одне – на декілька адміністративних районів. Отож після реорганізації ми відразу взялися за роботу, щоб поступово замістити низькорослий, малопродуктивний ліс новими продуктивними породами.
– А з військовими всерівно ж якісь точки дотику залишилися? – уточнюю у Василя Григоровича.
– Ясна річ, це ж наші сусіди. Ми з ними завжди знаходимо порозуміння, усвідомлюючи важливість їхньої ролі і значення для держави. Буває, що танк під час навчань випадково з полігону в ліс заїде, декілька дерев зламає. Ми змушені прибирати такі дерева, складаємо необхідні акти обстежень, виписуємо лісорубний квиток і т. п. Але це поодинокі випадки і значної шкоди лісовому господарству вони не наносять.
– У вас така «розкидана географія» і задовга логістика. Як це позначається на економічній складовій підприємства?
– Якщо лісгосп розміщений одним лісовим масивом, то, зрозуміло, що ним й управляти простіше. У нас через складну логістику на транспортні витрати йде більше коштів, бо 200-кілометрові відстані доводиться часто долати. До того ж, Макарівське лісництво знаходиться взагалі в смт Макарові Київської області. Хоч в нас і не багато лісу, але ж взаємовигідні ділові стосунки треба налагоджувати з адміністраціями 9 районів із 2 областей. З усіма ми підтримуємо гарні відносини, всі непорозуміння вирішуємо спільними зусиллями.
– Що конкретно зроблено в лісових угіддях лісгоспу з часу реорганізації?
– Ми насамперед почали заміну складу лісових насаджень. Низькобонітентні і низькорослі угіддя поступово скорочуємо, а висаджуємо більше порід ділової деревини: дуба, сосни. Завезли і висадили саджанці модрини. Ми створили власні розсадники і тепер в теплицях вирощуємо свій посадковий матеріал, більш адаптований до наших кліматичних умов. Приблизно половину лісових угідь у нас займають хвойні насадження, 30% – твердолистяні й приблизно 18% – м’яколистяні. Торік, наприклад, висадили 39 гектарів нового лісу, у цьому році плануємо створити більше 40 гектарів нових насаджень.
У двох лісництвах зараз працюють невеликі деревообробні цехи із сучасним обладнанням. Вони допомагають нам краще маневрувати в складних умовах ринку і є джерелом стабільних фінансових надходжень. Нині на підприємстві трудиться 80 працівників із середньомісячною зарплатою 12 тисяч гривень, гарантованим соціальним пакетом і набором додаткових премій, пільг та матеріальних заохочень.
Загалом Зарічанський держлісгосп, хоч і найменший в області, але в трійку лідерів ми завжди входимо і по економічних показниках, зокрема, – резюмує Василь Григорович.
