Азалія понтійська або рододендрон жовтий – рідкісна квітка багряно-жовтого кольору, яка цвіте переважно у червні, а тепер (через глобальне потепління) вже й в травні. Вчені вказують на те, що росте цей квітучий кущ лише в декількох місцях на земній півкулі: масово – на українському Поліссі (Житомирська і Рівненська області), рідше зустрічається на Кавказі та подекуди – в Канаді.
Азалія понтійська – реліктова рослина дольодовикового періоду, що якимось чудодійним чином збереглась до наших днів. Дослівно «Азалія понтійська» з грецької перекладається як «суха», адже вона навіть у дощові дні не насичується вологою і завжди залишається сухою. Окрім того вона під час цвітіння розповсюджує на цілі кілометри запаморочливий запах, який іноді може призвести й до втрати свідомості, якщо довго вдихати цей п’янкий аромат. Місцеві жителі остерігаються тривалих контактів з азалією під час цвітіння, а лісівники круглорічно оберігають ці непрохідні зарослі «багна» (це його простонародна назва, до речі неправильна, бо багно це зовсім інша рослина, теж із своєрідним запахом).
– Лише на території нашого лісгоспу дикі насадження азалії розповсюджені на майже 30 тисячах гектарів і площі ці незмінні вже сотні років, – розповідає головний лісничий ДП «Ємільчинське лісове господарство», що на Житомирщині, Олександр Мельниченко. – Всього у нас 7 лісництв, у 6 із них присутній жовтий рододендрон. Як він тут з’явиться, чому «облюбував» поліські болотисті чагарники? Ніхто достеменно не знає. І почувається він у нас, з усього видно, досить комфортно, тому що традиційний його ареал за останні сотні років зовсім не зменшився, хоч і розмножується цей кущ поза участі людини. Деякі науковці припускають, що цією територією колись проходив льодовик і саме він заніс сюди насіння азалії і тепер вона є найстарішою лісовою культурою на Поліссі, хоча й не вивченою до кінця. Довкола неї існують десятки міфів і легенд, зокрема, про отруйність під час активного цвітіння. І хоча якихось смертельних випадків ніхто ні разу не фіксував, все ж досвідчені пасічники вживати мед, зібраний поблизу цвітіння азалії, не рекомендують.
З іншого боку, окремі знавці народної медицини використовують азалію для лікування багатьох хвороб. Все більше цією унікальною рослиною цікавиться й офіційно медицина. Один наш лісівник із Жужельського лісництва і палкий шанувальник азалії возив якось її пагони на замовлення до Львова, щоб висадити там цілу алею у Ботанічному саду, але чи прижилась вона там, поки не відомо, – зазначає головний лісничий Ємільчинського держлісгоспу.
Як би там не було, травнево - червневе цвітіння дикої азалії створює у поліських лісах неповторну панораму жовто-помаранчевих відтінків, розповсюджує п’янкий аромат неймовірно збуджуючої сили. І цю запаморочливу силу дикої краси справді не кожен може витримати.
Слід також зазначити, що вже виведено декілька сортів кімнатної азалії, які лише контурно нагадують їх дику сподвижницю. До речі, багато хто тепер її став називати поліською «сакурою».
