Північна частина Житомирщини, як відомо, традиційно перезволожена і болотиста, хоча останні кліматичні зміни можуть порушити цей віками усталений географічний уклад. І першим це відчує ліс.
В низинних місцевостях, болотах і взагалі на перезволожених територіях, характерних для Полісся, основними породами залишаються вільха, береза і осика. І поміняти там породний склад людині поки що не під силу, бо сосна і дуб в сирих місцинах однаково рости не будуть.
Скажімо, для вільхи має бути свій грунтово-гідрологічний режим, який їй найбільше підходить. Свої «уподобання» на місцевості є в осики і берези.
– Створити нові лісові культури в низинах практично неможливо, – переконує головний лісничий ДП «Овруцьке лісове господарство» Володимир Захарчук. – І, мабуть, не потрібно цього робити, бо з природою «спорити» – марна справа. Наприклад, вільха чорна, навіть після вирубки, прекрасно відновлюється й без участі людини. А лісівникам не потрібно витрачати зайві кошти і сили, бо спрацьовує природне поновлення і на низинних лісосіках, через деякий час знову виростають самосівні паростки вільхи та її поросль від пня.
У нас в лісгоспі вільха займає не значні території – близько 3% від загальної маси лісоутворюючих порід. Переважну більшість (майже 80%) наших угідь займає сосна і вона залишається домінуючою породою, однак не в низинах. Але вільху і березу ми також вирощуємо і на них також на ринку є попит. З іншого боку, нових березово-вільхових лісопосадок також не створюємо, ці породи, як правило, поновлюються самосівом. Вільха взагалі невибаглива і «живуча», вона часто росте у воді і створює довкола себе мікропідвищення і це добре видно, коли буваєш у вільховому лісі.
Береза в болотах теж рости не буде, вона там швидко всихає і чорніє. Але сухих місцин також не любить і росте там дуже повільно. Зате вона добре «почувається» у вологих, але не перезволожених місцях і дуже часто ми зустрічаємо березовий гай на різноманітних лісових галявинах, де є достатньо вологи. Берези у нас росте чимало, близько 12 % угідь лісгоспу вона займає, а в купі з вільхою – майже шосту частину наших лісових угідь, – уточнює головний лісничий Овруцького держлісгоспу.
До речі, штучних лісових культур берези в лісгоспі також не створюють, вона добре самовисівається і самозаліснюється, хоча її часто висаджують у комбінації із дубом і сосною, щоб уникати надмірного засилля монокультур.
Та всі ці «низинні» породи ростуть надто нерівномірно.
У Прилуцькому лісництві, наприклад, росте майже однакова кількість вільхи і берези та є ще трохи осики. Помічник лісничого Василь Соломко переконує, що й на ці породи існує сталий попит, а дрова із них виходять також непогані. Березу деякі підприємці закупляють для виробництва фанери, вільху – для коптіння м’яса. Щоправда, осику в народі чомусь не дуже шанують, але в лісі вона також присутня .
А взагалі, у сучасному лісі мають бути всі традиційні породи дерев, навіть якщо вони не є особливо цінними, адже це різнобарв’я і різноманіття тисячоліттями плекала природа, – стверджують лісівники. І люди не можуть порушувати цей давно усталений природний баланс.
