42-річного Володимира Захарчука, який до цього мав лише один запис в трудовій книжці: 20 років роботи водієм державного підприємства «Городницьке лісове господарство», мобілізували одним із перших – ще в березні 2014…
До війська міг би і не йти, бо має серйозну хворобу хребта, однак пішов…
« У мене ж діти, - пояснює Володимир, - не міг допустити, щоб вони дізналися, що то: жити під обстрілами…
Гранітне, Амвросіївка, Савур-Могила, Степанівка…Вистояти допомагала підтримка рідних, колег по роботі. В перший місяць по мобілізації лісгосп купив і передав і одяг, і взуття, і бронежилет, і каску. Та й потім допомагав усім необхідним: і продуктами, і дровима…
Тепер, цей рік хотілося б забути, як страшний сон… Проте є бойові побратими, є могили загиблих, які не дозволяють цього зробити…»
Наталія Горай
На фото: Володимир, Юрій та Людмила Захарчуки