Олевський держлісгосп має найбільшу заповідну територію: якщо його загальна площа становить 61123 гектари, то майже 16 тисяч із них – заповідні, тобто 27%.
Нині тут налічується 19 природніх заказників, найбільші: «Предуниха» та «Вереси», що у Кам’янському лісництві; «Густі острови» – у Журжевицькому. А найперші заказники «Ветьва» і «Циганка» були утворені ще 1976 року.
Зараз у держлісгоспі діють 8 ботанічних, 1 загальнозоологічний, 7 лісових та 3 гідрологічних об’єкти ПЗФ. І кожен виконує свою профільну функцію, в ботанічних зберігаються рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України. Зокрема, це – підсніжники, ведмежі вушка, часникова трава, журавлина та інші. У загальнозоологічних заказниках охороняються рідкісні популяції тваринного світу: глухар, борсук, водяна видра, журавель сірий, лелека чорний та багато інших.
– Природно-заповідні об’єкти – це гарантія збереження місцевої флори і фауни, всього її біорізномаїття, – пояснює начальник відділу лісового господарства Олевського держлісгоспу Олександр Примак. – Щоправда, повсякденний контроль за збереженням заповідного довкілля здійснює лише лісова охорона, коштом одних лише лісогосподарств. Охороняти ж доводиться не лише живий, дикий світ, але й місця масового перебування (гніздування) тварин та птахів. Скажімо, у нас розміщена така рідкісна екосистема, як болота, їх дуже мало залишилося у Європі і в світі. А кожен болотний режим є своєрідним водозабором поверхневих вод і регулятором-наповнювачем малих річок басейну ріки Уборть.
Саме ж болото – це місце, де проживають тисячі комах, сотні плазунів, десятки рідкісних видів тварин і пернатих. І окрім болота, вони ніде й жити більше не можуть. Сьогодні лісівники «ламають голову» над тим, як зберегти ці величезні водні ландшафти, адже там не лише не можна проводити лісогосподарську діяльність, а ще й треба вміти регулювати рівні води. Та в штаті лісгоспу немає сьогодні гідрологів, зоологів і меліораторів. А без оперативної допомоги людини, болота скоро взагалі можуть зникнути разом із величезною популяцією так званих «болотних» видів. Наприклад, окремі зарослі журавлини міцно «прив’язані» до боліт, та й чорниця, як відомо, полюбляє вологі місця. Їх площі, на жаль, хоч і поступово, але невпинно зменшуються, – зазначає Олександр Примак.
Щоб зберегти унікальні куточки глибокого Полісся, олевські лісівники запроваджують на території природно-заповідного фонду спеціальні режими лісокористування: мінімізують господарську діяльність, обмежують випасання худоби, полювання і рибальство, в’їзд автотранспорту, посилюють охорону від браконьєрів і лісокрадіїв. З іншого боку, витрат на охорону і збереження таких величезних заповідних угідь їм ніхто не компенсує, а вимоги щороку лише зростають.
