Під час розповідей про дітей очі жінки світяться радістю і гордістю: три сини – підтримка і опора, а донька – то частинка серця, найперша помічниця та розрадниця у всьому…
Тільки інколи на обличчя сум спадає, коли згадує Текля Лаврентіївна, як важко було дітей піднімати. Чоловік від темна до темна у лісі, а вдома діти, один-по-одному, господарство, город та ще й на роботу бігти. Проте жила сім'я завжди дружно, домашню роботу ділили з чоловіком порівну, діти у всьому допомагали: і сіно косили, і дрова рубали, і город пололи, і корів пасли. А наймолодша Наталя ще й на фермі встигала мамі допомогти. «Та така була завзята, - згадує жінка, - що , дарма, що дитя ще, а все намагалася нарівні з дорослими жінками встигати...»
Батьки ж п’ялися з усіх сил, аби дітям освіту дати. Дітей же особливо й силувати не треба було: до навчання всі четверо були охочі.
«Тепер всі дорослі, самостійні, мають гарні сім'ї, - ділиться Текля Лаврентіївна. – Найстарший Віктор – керує лісгоспом, проте, попри постійну зайнятість, навідує нас частенько і перше питання в нього: «чим допомогти?» . Олександр - начальник автотранспортного цеху в іншому лісгоспі, Василь – лісничий, а Наталя – бухгалтер лісгоспу.»
«Гріх скаржитися, - додає мати, - діти піклуються про нас, допомагають у всьому та все просять, аби ми з батьком менше працювали. Коли з'їдуться всі – хата повна.. І дітьми, і радістю…»
Наталія Горай,
прес-служба ЖОУЛМГ