Не всі, мабуть, знають, що річка Уборть, яка протікає на півночі Житомирщини, етимологічно походить від слова «борть». Так вважають вчені, дослідники древніх назв і поселень. Вони стверджують, що цю назву річка отримала через велику кількість бортей, які в давнину були розміщені на деревах довкола берегів, тобто видовбаних вуликів, що їх таким чином встановлювали древляни. Виявляється, що наші предки добували найкорисніший мед (кажуть, що за якісними показниками кращого у нас ніхто й не бачив). Приємно, що споконвічні традиції бортництва у деяких селах Овруцького і Олевського районів збереглися до наших днів. Ми вирішили детальніше ознайомитися з послідовниками цього унікального древнього промислу і відправилися на самісінький Словечанський кряж.
Зокрема ми побували у селі Листвині Овруцького району, в самісінькій глибинці українського Полісся, і побачили борті на кремезних дубах, поблизу контори місцевого лісництва. Вони закріплені на стовбурах дерев, досить таки далеко від землі і дещо схожі на величезні шпаківні. А найкращими пасічниками, продовжувачами древніх традицій видобутку дикого меду, є місцеві лісівники.
– Добре пам’ятаю як тут бджіл розводили, борті витесували наші батьки і діди, – розповідає лісничий Листвинського лісництва Олександр Рудницький. – Це ж скільки терпіння і впертості треба мати, щоб із колоди видовбати такий громіздкий вулик, а потім гуртом мотузками тягнути його на дерево. Хіба не простіше купити набір вже готових, фабричних вуликів і поставити їх на землі, як це зараз скрізь практикується. Але раніше дивувався, а зараз й сам так роблю…
– Дозволяєте людям ставити борті в лісових угіддях? – цікавлюсь у Олександра Адамовича.
– Це ж древня традиція, ми її підтримуємо, нічого шкідливого для лісу вона не несе, навпаки, бджоли краще запилюють лісові дерева, квіти і рослини.
– І багато таких «висотних» вуликів зараз у лісі?
– Трохи є… Десь 30 штук лише в моєму лісництві, а так… то багато, – посміхається лісничий, явно не бажаючи видавати «комерційну» таємницю.
Мед у борті – це стародавній промисел поліщуків, який передається від діда-прадіда
Досить непростою є сама технологія монтажу висотних пасік і не кожному вона під силу. Саму борть нелегко виготовити, треба знати не лише діаметр, а й породу дерева, куди б залюбки потім зайшли дикі бджоли. Наприклад, із дубової колоди готовий вулик можна зробити (видовбати) десь за тиждень.
Головний лісничий Словечанського держлісгоспу Тарас Содолинський запевняє, що це надто важка праця, та більшість місцевих жителів не хочуть зраджувати древній традиції і щороку готують нові «довбанки» (місцева назва) і гуртом затягують їх на великі дерева, подалі один від одного і від людей.
У свою чергу бджоли, які живуть у вуликах на деревах, більш «самостійні», бо господарі їх менше турбують і не підгодовують цукром, як у стаціонарних пасіках.
– Місцеві лісові бджоли давно адаптувалися до висотних умов і вони дуже «роботящі», – пояснює директор ДП «Словечанське лісове господарство» Олександр Павлушенко. – У нас у так званій Словечанській зоні є багато й стаціонарних пасік, де виробництво меду має дещо комерційний відтінок і розраховане на великі обсяги. А мед у борті – це стародавній унікальний промисел поліщуків, який передається від діда-прадіда і тепер його освоює нинішнє покоління.
У сучасній пасіці є вільний доступ до бджолосімей, їх можна оглядати, лікувати, підставляти цукор і т. п. У висотному вулику цього не зробиш, до нього добратися важко та й місця для чогось іншого, окрім меду, просто не має. Отож правильно вважається, що дикий мед – дуже цілющий, він включає нектар, щонайменше, 200 лісових трав, лікувальних зокрема. А так званий «рамковий» мед може бути частково штучним або вузькотематичним: гречаний, липовий, вересовий тощо.
Я, наприклад, надаю перевагу меду із бортей, бо він дуже корисний. Якось до нас приїздили турецькі колеги. Вони скуштували наш дикий мед і повідомили, що подібний мед у них виробляють високо в горах, а використовують виключно для лікування окремих хвороб. І він уп’ятеро дорожчий, ніж мед звичайний. Отож ми будемо й надалі всіляко сприяти популяризації і розвитку цього унікального поліського промислу, – запевняє керівник Словечанського держлісгоспу.
